Симплексний метод оптимізації

Матеріал з Вікі-знання або навчання 2.0 в ТНТУ
Перейти до: навігація, пошук
Прізвище Храплива
Ім'я Уляна
По батькові Вікторівна
Факультет ФІС
Група СНм-51

Основні відомості

Головною особливістю симплексного методу є суміщення процесів вивчення поверхні відклику і пересування по ній. Це досягається тим, що n-вимірний симлекс - це опукла фігура, утворена n+1 точками (вершинами), що не належать одночасно жодному (n-1) - вимірному підпростору n-вимірного простору {Хn}. Очевидно, що число вершин симплексу на одиницю перевищує вимірність факторного простору. Так, на площині симплексом є трикутник, у тривимірному просторі - тетраедр тощо. Симплекс називається решулярним, якщо всі відстані між його вершинами рівні. В основі застосування симплексу для цілей оптимізації лежить така його важлива властивість: з будь-якого симплексу можна, відкинувши одну з вершин і використовуючи залишену грань, дістати новий сиплекс, додавши всього лише одну точку. Шляхом послідовного відкидання вершин можна здійснювати пересування симплексу у факторному просторі, причому це пересування відбуватиметься при кожному наступному експерименті. Якщо провести експерименти у вершинах симплексу, то можна знайти напрям максимального нахилу поверхні відклику на підставі зроблених замірів, як такий, що проходить з центра симплексу через грань, протилежну вершині з мінімальним значенням виходу y(x). Тому для пересування до екстремуму переходять від вихідного симплексу до симплексу, що міститься в області вищого значення відклику, шляхом відхилення вершини з мінімальним виходом y(x) та побудови регулярного симплексу з новою вершиною, що є через симетрію дзеркальним відбиттям відкинутої. Потім процес відкидання вершини з найгіршим відкликом та побудови нового симплексу повторюється, внаслідок чого формується ланцюжок симплексів, які пересуваються у факторному просторі до точки екстремуму.
Рух симплексу по поверхні відклику для двофакторної задачі проїлюстровано на рис. 1, а.

Алгоритм симплексного планування

Симплексне планування виконується за таким алгоритмом:

  • з апріорних знань про процес задається крок варіювання Xi (i = 1,2,..., n) за кожним фактором Хі;
  • задається розмір симплексу ρ, тобто відстань між двома вершинами в одиницях варіювання відповідних змінних; ρ - величина безрозмірна;
  • проводиться орієнтація початкового симплексу. Для цього одна вершина С1 розміщується у вихідну точку X1-вектор. Положення решти вершин початкового симплексу визначається за допомогою векторів:
Формула1.GIF

Положення початкового симплексу у факторном проторі для даних табл. 1 наведено на рис. 1, б;

11112233.GIF

Рис. 1

Таблиця 1 - Координати початкового симплексу
Таблиця1.GIF

  • реалізується експеримент у вершинах симплексу, тобто при варійованих параметрів Хі, що відповідають координатам С1,С2,...,Сn+1. Спостережені значення виходу у відповідних точках позначатимемо Yij, де і - номер симплексу, а j - номер вершини і-го симплексу;
  • точка Сj, в якій спостерігається найгірший відклик, тобто виконується умова
Формула2.GIF

відхиляється і знаходиться вершина Cl+1,j наступного симплексу - дзеркальне відбиття Cl,j відносно залишеної грані.
Координати Xi (i=1,2,...,n)точка Ci,j позначають Xl,j,i і обчислюють за формулами

Формула3.GIF

Якщо в результаті експерименту в двох вершинах симплексу буде однакове найгірше значення виходу

Формула4.GIF

то рішення про дальший рух симплексу береться випадковим (наприклад, підкидання монети);

  • проводиться експеримент у вершині Cl+1,j нового симплексу Cl+1,i; Cl+1,2;...;Cl+1,n+1, і його результати y+1 порівнюються зі значеннями виходу в решті вершин. Потім повторюється процедура відкидання вершини з мінімальним виходом.

Якщо значення Yi+1,j у щойно визначеній вершині знову буде мінімальним, то здійснюють повернення до вихідного симплексу і відкидання вершини з наступним по порядку мінімальним значенням виходу;

  • критерієм виходу в район оптимуму є припинення поступального руху симплексу. Він починає обертання навколо однієї з вершин (одна і та точка зустрічається більше, ніж в n+1 послідовних симплексах). Подібна ситуація може виникнути у двох випадках:

- більш високий відклик в указаній точці дістали внаслідок впливу похибок експерименту. Тут повторний експеримент проявляє картину і пошук точки екстремуму продовжується в колишній послідовності;
- якщо в результаті експерименту в сумнівній точці знову дістали найвище у безпосередній близькості від точки екстремуму і пошук припиняється.

Список використаних джерел

Математичне планування експериментів в АПК / В.О. Аністратенко; В.Г. Федоров / Київ "Вища школа", 1993.

Особисті інструменти
Google AdSense
реклама