Пластичні мастильні матеріали

Пластичні мастильні матеріали - матеріали основною функцією яких є зменшення зносу деталей, що труться, з метою подовження строку служби машин і механізмів. Не допускають заїдання та заклинювання поверхонь, що труться. Мастила запобігають проникненню до поверхонь, що труться, агресивних рідин, газів, парів, а також абразивних матеріалів (пилу, бруду тощо). Майже всі мастила виконують захисні функції, запобігають виникненню корозії металевих поверхонь.
Пластичні мастила SNR Lub
Завдяки антифрикційним власивостям, мастила суттєво зменшують енергетичні витрати на тертя, що дозволяє економити потужність машин і механізмів.

Фізичні характеристики

При малих навантаженнях пластичні мастила зберігають свою форму, не стікають з вертикальних поверхонь і стримуються в негерметизованих вузлах тертя. Складаються з рідкого масла, твердого загусника, присадок і добавок. Частки загусника в складі пластичних мастил, що мають колоїдні розміри, утворюють структурний каркас, у вічках якого стримується дисперсійне середовище (масло). Завдяки цьому пластичні мастила починають деформуватися подібно до аномально-в'язкої рідини лише при навантаженнях, що перевищують межу міцності пластичний мастил. Відразу після припинення деформації зв'язки структурного каркаса відновлюються і мастило знов набуває властивості твердого тіла. Це дозволяє спростити конструкцію і понизити вагу вузлів тертя, запобігає забрудненню довкілля. Терміни зміни пластичних мастил більше, ніж змащувальних матеріалів. У сучасних механізмах пластичні матеріали часто не міняють протягом всього терміну їх служби. Промисловість СРСР в 1974 випускала близько 150 сортів пластичних матеріалів. Їх світове виробництво складає близько 1 млн. т в рік (3,5% випуску всіх змащувальних матеріалів).

Отримання

Пластичні матеріали отримують вводячи в нафтові, рідше синтетичні, масла 5—30 (зазвичай 10—20) % твердого загусника. Процес виробництва періодичний. У варильних казанах готують розплав загусника в маслі. При охолоджуванні загусник кристалізується у вигляді сітки дрібних волокон. Загусники з температурою плавлення вище 200—300 °С диспергують в маслі за допомогою гомогенізаторів, наприклад колоїдних млинів. При виготовленні до складу деяких пластичних матеріалів вводять присадки (антіокислювальні, антикорозійні, і ін.) або тверді добавки (антифрикційні, герметизуючі).

Класифікація

У наш час діють дві класифікації пластичних мастил: стара, що використовувалась до 1979 року та нова, яка була введена в дію з 1 липня 1979 року за ГОСТ 23258-78. Але нова класифікація на практиці і ще досі не діє. Тому потрібно знати обидві.

За старою класифікацією всі пластичні мастила поділяють на такі групи: антифрикційні, захисні, канатні, консерваційні та ущільнювальні.

Антифрикційні мастила, призначені для зниження тертя між поверхнями, що труться, заїдання і зварювання металевих поверхонь. Застосовуються в підшипниках кочення і ковзання, шарнірах різних конструкцій, електричних контактах. Мастила краще масел амортизують ударні навантаження і зменшують утомлююче руйнування тіл і доріжок кочення. Недоліки виражаються у низькій механічній стабільності і обмеженому робочому діапазоні температур: до +60 ... 70 ° С.

Класифікація пластичних мастил NLGI (National Lubricating Grease Institute USA)

National Lubricating Grease Institute - Американський національний інститут пластичних мастил.

Перший параметр, яким оперує однойменна класифікація, це «консистенція змащення» (простіше кажучи, ступінь її густоти).

Існує дев'ять категорій від 000 до 6:

а.) категорії 000 і 00 є напіврідкими мастилами, що використовуються в якості альтернативи олив в механізмах і централізованих системах змащення з малим перерізом каналів (наприклад, у двигунах сучасних вантажівок)

б.) 0 і 1 категорії для застосування в головних централізованих системах змащення (наприклад промислове обладнання, вантажні автомобілі)

в.) категорії 2 і 3 використовуються в основному для змащення підшипників (зауважимо, що категорія 2 найбільш поширена серед пластичних мастил для легкового транспорту)

г.) категорії 4 і 6 представляють виключно густі мастила і використовуються рідко.

Klas NLGI.jpg

Згідно з міжнародною класифікацією ISO, мастила позначаються поруч буквами і цифрами. Німецький стандарт DIN 51502, яким керуються виробники більшості європейських країн, встановив позначення пластичних мастил шляхом застосування класифікації NLGI і спеціальних літерних позначень.

Стандарт DIN 51502 класифікує пластичні мастила за призначенням, типом базового масла, набору присадок, що входять до складу мастила, діапазону робочих температур і стійкості до вимивання.

Приклад маркування пластичного мастила КР2К-30 за DIN 51 502: К - Код призначення мастила (табл.1); Р – Код базового масла і присадок (табл. 2); 2 – Клас консистенції за класифікацією NLGI; К – Код верхньої температури застосування і стійкість до вимивання (табл. 3); -30 – Значення найбільш низької температури застосування в °С.

Розшифровка характеристики: Пластична мастило, призначене для змащування підшипників ковзання і кочення (К), що містить протизносні та протизадирні присадки (Р), вироблене на базі мінерального базового масла (код синтетичного масла, наприклад НС = вуглеводневої, відсутній). Максимальна температура застосування +120°С (К). Нижня межа температурного діапазону застосування - мінус 30°С (-30).

Tablytsa1.jpg
Tablytsa2.jpg
Klas NLGI.jpg

Переваги

Пластичні мастила мають ряд переваг перед рідкими маслами:

1) не втрачають своїх властивостей під впливом температур і води;

2) мають менший коефіцієнт тертя;

3) характеризуються більш високою адгезією до поверхонь тертя;

4) виявляють відмінні характеристики під тиском;

Недоліки

1) гранична швидкість для пластичних мастил нижча ніж в змащувальних мастилах, так як вони мають підвищену ефективну в'язкість.

2) через більш виражений іонний характер і більшу поверхню вони більше схильні до окислення в порівнянні з маслами (швидше теоретичний недолік).

Література

1. Бонер К. Дж., Производство и применение консистентных смазок, пер. с англ., М., 1958;

2. Синицын В. В., Подбор и применение пластичных смазок, 2 изд., М., 1974;

3. Фукс И. Г., Пластичные смазки, М., 1972.