Пластичні мастильні матеріали
Фізичні характеристики
При малих навантаженнях пластичні мастила зберігають свою форму, не стікають з вертикальних поверхонь і стримуються в негерметизованих вузлах тертя. Складаються з рідкого масла, твердого загусника, присадок і добавок. Частки загусника в складі пластичних мастил, що мають колоїдні розміри, утворюють структурний каркас, у вічках якого стримується дисперсійне середовище (масло). Завдяки цьому пластичні мастила починають деформуватися подібно до аномально-в'язкої рідини лише при навантаженнях, що перевищують межу міцності пластичний мастил (зазвичай 0,1—2 кн/м 2 , або 1—20 гс/см 2 ). Відразу після припинення деформації зв'язки структурного каркаса відновлюються і мастило знов набуває властивості твердого тіла. Це дозволяє спростити конструкцію і понизити вагу вузлів тертя, запобігає забрудненню довкілля. Терміни зміни пластичних мастил більше, ніж змащувальних матеріалів. У сучасних механізмах пластичні матеріали часто не міняють протягом всього терміну їх служби. Промисловість СРСР в 1974 випускала близько 150 сортів пластичних матеріалів. Їх світове виробництво складає близько 1 млн. т в рік (3,5% випуску всіх змащувальних матеріалів).
Отримання
Пластичні матеріали отримують вводячи в нафтові, рідше синтетичні, масла 5—30 (зазвичай 10—20) % твердого загусника. Процес виробництва періодичний. У варильних казанах готують розплав загусника в маслі. При охолоджуванні загусник кристалізується у вигляді сітки дрібних волокон. Загусники з температурою плавлення вище 200—300 °С диспергують в маслі за допомогою гомогенізаторів, наприклад колоїдних млинів. При виготовленні до складу деяких пластичних матеріалів вводять присадки (антіокислювальні, антикорозійні, і ін.) або тверді добавки (антифрикційні, герметизуючі).
Класифікація
Пластичні матеріали класифікують за типом загусника і по сфері застосування. Найбільш поширені мильні пластичні матеріали, загущені кальцієвим, літієвим, натрієвим милом вищих жирних кислот. Гідратовані кальцієві пластичні матеріали (солідоли) працездатні до 60—80 °С, натрієві до 110 °С, літієві і комплексні кальцієві до 120—140 °С. На долю вуглеводневих пластичних матеріалів, таких, що загущалися парафіном і церезином, доводиться 10—15% всього випуску пластичних матеріалів. Вони мають низьку температуру плавлення (50—65 °С) і використовуються в основному для консервації металовиробів.
Залежно від призначення і сфери застосування розрізняють антифрикційні пластичні матеріали. Вони знижують тертя ковзання і зменшують знос. Їх застосовують в підшипниках кочення і ковзання, шарнірах, зубчастих і ланцюгових передачах індустріальних механізмів, приладів, транспортних і інших машин.
Література
1. Бонер К. Дж., Производство и применение консистентных смазок, пер. с англ., М., 1958; 2. Синицын В. В., Подбор и применение пластичных смазок, 2 изд., М., 1974; 3. Фукс И. Г., Пластичные смазки, М., 1972.