Пластичні мастильні матеріали

Пластичні мастильні матеріали - матеріали основною функцією яких є зменшення зносу деталей, що труться, з метою подовження строку служби машин і механізмів. Не допускають заїдання та заклинювання поверхонь, що труться. Мастила запобігають проникненню до поверхонь, що труться, агресивних рідин, газів, парів, а також абразивних матеріалів (пилу, бруду тощо). Майже всі мастила виконують захисні функції, запобігають виникненню корозії металевих поверхонь.

Пластичні мастила SNR Lub

Завдяки антифрикційним власивостям, мастила суттєво зменшують енергетичні витрати на тертя, що дозволяє економити потужність машин і механізмів.

Фізичні характеристики

При малих навантаженнях пластичні мастила зберігають свою форму, не стікають з вертикальних поверхонь і стримуються в негерметизованих вузлах тертя. Складаються з рідкого масла, твердого загусника, присадок і добавок. Частки загусника в складі пластичних мастил, що мають колоїдні розміри, утворюють структурний каркас, у вічках якого стримується дисперсійне середовище (масло). Завдяки цьому пластичні мастила починають деформуватися подібно до аномально-в'язкої рідини лише при навантаженнях, що перевищують межу міцності пластичний мастил (зазвичай 0,1—2 кн/м 2 , або 1—20 гс/см 2 ). Відразу після припинення деформації зв'язки структурного каркаса відновлюються і мастило знов набуває властивості твердого тіла. Це дозволяє спростити конструкцію і понизити вагу вузлів тертя, запобігає забрудненню довкілля. Терміни зміни пластичних мастил більше, ніж змащувальних матеріалів. У сучасних механізмах пластичні матеріали часто не міняють протягом всього терміну їх служби. Промисловість СРСР в 1974 випускала близько 150 сортів пластичних матеріалів. Їх світове виробництво складає близько 1 млн. т в рік (3,5% випуску всіх змащувальних матеріалів).

Отримання

Пластичні матеріали отримують вводячи в нафтові, рідше синтетичні, масла 5—30 (зазвичай 10—20) % твердого загусника. Процес виробництва періодичний. У варильних казанах готують розплав загусника в маслі. При охолоджуванні загусник кристалізується у вигляді сітки дрібних волокон. Загусники з температурою плавлення вище 200—300 °С диспергують в маслі за допомогою гомогенізаторів, наприклад колоїдних млинів. При виготовленні до складу деяких пластичних матеріалів вводять присадки (антіокислювальні, антикорозійні, і ін.) або тверді добавки (антифрикційні, герметизуючі).

Класифікація

Пластичні матеріали класифікують за типом загусника і по сфері застосування. Найбільш поширені мильні пластичні матеріали, загущені кальцієвим, літієвим, натрієвим милом вищих жирних кислот. Гідратовані кальцієві пластичні матеріали (солідоли) працездатні до 60—80 °С, натрієві до 110 °С, літієві і комплексні кальцієві до 120—140 °С. На долю вуглеводневих пластичних матеріалів, таких, що загущалися парафіном і церезином, доводиться 10—15% всього випуску пластичних матеріалів. Вони мають низьку температуру плавлення (50—65 °С) і використовуються в основному для консервації металовиробів.

Залежно від призначення і сфери застосування розрізняють антифрикційні пластичні матеріали. Вони знижують тертя ковзання і зменшують знос. Їх застосовують в підшипниках кочення і ковзання, шарнірах, зубчастих і ланцюгових передачах індустріальних механізмів, приладів, транспортних і інших машин.

Література

1. Бонер К. Дж., Производство и применение консистентных смазок, пер. с англ., М., 1958; 2. Синицын В. В., Подбор и применение пластичных смазок, 2 изд., М., 1974; 3. Фукс И. Г., Пластичные смазки, М., 1972.