Гідромотор

Умовне графічне позначення реверсивного нерегульованого гідромотора

Гідромотор (пневмомотор), (рос. гидромотор (пневмомотор); англ. hydraulic motor; нім. Hydromotor m) – об'ємний гідродвигун (пневмодвигун) з необмеженим обертальним рухом вихідної ланки.

Конструкція і принцип роботи

Конструкції гідромоторів аналогічні конструкціям відповідних насосів. Деякі конструктивні відмінності пов'язані із зворотним потоком потужності через гідромашину, що працює в режимі гідромотора. На відміну від насосів, в гідромоторі на вхід подається робоча рідина під тиском, а на виході знімається з валу крутний момент.

Найбільшого поширення набули шестеренні, пластинчасті, аксіально-поршневі і радіально-поршневі гідромотори.

Управління рухом валу гідромотора здійснюється з допомогою гідророзподільника, або за допомогою засобів регулювання гідроприводу.

Область застосування

Аксіально-плунжерні гідромотори використовуються в тих випадках, коли необхідно отримати високі швидкості обертання вала, а радіально-плунжерні - коли необхідні невеликі швидкості обертання при великому створюваному моменті обертання. Наприклад, поворот вежі деяких автомобільних кранів здійснюють радіально-плунжерні гідромотори. В верстатних гідроприводах широко поширені пластинчасті гідромотори. Шестерні гідромотори використовуються в нескладних гидросистемах з невисокими вимогами до нерівномірності обертання вала гідромотора.

Гідромотори широко застосовувалися в авіації розробки СРСР, у вигляді двоканальних гідроприводів закрилків та перекладки крила, а також ряді допоміжних систем, зважаючи на їх невеликі габарити і великі потужності.

Переваги

Гідромотори застосовуються в техніці значно рідше електромоторів, проте в ряді випадків вони мають суттєві переваги перед останніми. Гідромотори менше в середньому в 3 рази за розмірами і в 15 разів по масі, ніж електромотори відповідної потужності. Діапазон регулювання частоти обертання гідромотора істотно ширше: наприклад, він може становити від 2500 об / хв до 30-40 об / хв, а в деяких випадках, у гідромоторів спеціального виконання, доходить до 1-4 об / хв і менше. Час запуску і розгону гидромотора складає долі секунди, що для електромоторів великої потужності (декілька кіловат) недосяжно. Для гідромотора не становлять небезпеки часті включення-виключення, зупинки і реверс. Закон руху вала гідромотора може легко змінюватися шляхом використання засобів регулювання гідроприводу.

Недоліки

Однак гідромотори володіють тими ж недоліками, які притаманні гідроприводу:

• витоки робочої рідини через ущільнення і зазори, особливо при високих значеннях тиску в гідросистемі, що вимагає високої точності виготовлення деталей гідроустаткування;
• нагрівання робочої рідини при роботі, що призводить до зменшення в'язкості робочої рідини і збільшення витоків, тому в ряді випадків необхідне застосування спеціальних охолоджувальних пристроїв і засобів теплового захисту;
• нижчий ККД ніж у співставних механічних передач;
• необхідність забезпечення в процесі експлуатації чистоти робочої рідини, оскільки наявність великої кількості абразивних часток в робочої рідини призводить до швидкого зносу деталей гідроустаткування, збільшенню зазорів і витоків через них, і, як наслідок, до зниження об'ємного ККД;
• необхідність захисту гідросистеми від проникнення в неї повітря, наявність якого призводить до нестабільної роботи гідроприводу, великим гідравлічним втратам і нагріванню робочої рідини;
• пожежонебезпека в разі застосування горючих робочих рідин, що накладає обмеження, наприклад, на застосування гідроприводу в гарячих цехах;
• залежність в'язкості робочої рідини, а значить і робочих параметрів гідроприводу, від температури навколишнього середовища;
• у порівнянні з пневмо- і електроприводом — неможливість ефективної передачі гідравлічної енергії на великі відстані внаслідок великих втрат напору в гідролініях на одиницю довжини.

Література

• Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
• Гідроприводи та гідропневмоавтоматика: Підручник /В. О. Федорець, М. Н. Педченко, В. Б. Струтинський та ін. За ред. В. О. Федорця. — К.: Вища школа,— 1995.- 463 с.