Відмінності між версіями «Користувач:Valdemar88»

Рядок 1: Рядок 1:
== Закон Бернуллі ==
+
'''Рівня́ння Берну́ллі''' ({{lang-ru|уравнение Бернулли}}; {{lang-en|Bernoulli's theorem}}; {{lang-de|Bernulligleichung}}) — рівняння гідроаеромеханіки, яке визначає зв'язок між швидкістю '''v''' [[рідина|рідини]], [[тиск]]ом '''p''' в ній та висотою '''h''' частинок над площиною відліку.
Інтегра́л Берну́ллі рівнянь гідродинаміки&nbsp;— це інтеграл, що визначає в кожній точці потоку ідеальної рідини або баротропного газу тиск <math>p</math>, що встановився: (<math>p=F(\rho)</math>) через швидкість <math> \vec v</math> потоку у відповідній точці та через силову функцію <math> \vec u(x,y,z)</math> об'ємних сил:<br />
+
{{приєднати|Інтеграл Бернуллі}}
<math>\int \frac{dp}{\rho}\ = C - \frac{1}{2}\left | \vec v^2 \right | +  \vec u</math> <br />
+
Встановив його у [[1738]] р. [[Бернуллі Даніель|Д. Бернуллі]].
Стала <math>C</math> має для кожної лінії струменю своє значення, що змінюється з переходом від одної лінії струменю до іншої. Якщо рух потенційний, то стала <math>C</math> одна і таж для всього потоку.<br />
 
Для руху, що не встановився, інтеграл Бернулі (називають інколи ''інтегралом Коші—Лагранжа'') має місце за наявності потенціалу швидкостей:<br />
 
<math>\int \frac{dp}{\rho}\ = \frac{\partial \phi}{ \partial t} - \frac{1}{2}\left | \vec v^2 \right | +  \vec u + f(t)</math>, <br />
 
причому <math> \mathbf{v} = \text{grad}\, \phi(x,y,z,t)</math> а <math>f(t)</math>&nbsp;— довільна функція часу.<br />
 
Для нестискуваних рідин ліва частина рівнянь приводиться до вигляду <math>\frac{p}{\rho}</math> для баротропного газу (<math>p=F(\rho)</math>)&nbsp;— до вигляду:<br />
 
<math>\int \frac{dp}{\rho}\ =  \int F'(\rho) \frac{d \rho}{\rho}\ </math> <br />
 
Інтеграл Бернулі запропоновано Бернуллі Даніель ( <u>1738</u>)
 
  
 +
Для [[ламінарна течія|ламінарної]] течії [[ідеальна рідина|ідеальної]] (нестисненої) рідини рівняння Бернуллі має вигляд:
 +
:<math>h+\frac{v^{2}}{2g}+\frac{p}{\rho g}=\text{const}</math>
  
'''Закон Бернулли''' является следствием [[закон сохранения энергии|закона сохранения энергии]] для стационарного потока [[идеальная жидкость|идеальной]] (то есть без внутреннего трения) несжимаемой жидкости:
+
або<br />
: <math>\tfrac{\rho v^2}{2} + \rho g h + p = \mathrm{const}</math>
+
:<math>h\rho g+p+\frac{\rho v^{2}}{2}=\text{const}</math>,
Здесь
 
: <math>~\rho</math> — [[плотность]] жидкости,
 
: <math>~v</math> — [[скорость]] потока,
 
: <math>~h</math> — [[высота]], на которой находится рассматриваемый элемент жидкости,
 
: <math>~p</math> — [[давление]] в точке пространства, где расположен центр массы рассматриваемого элемента жидкости,
 
: <math>~g</math> — [[ускорение свободного падения]].
 
  
Константа в правой части обычно называется ''напором'', или полным давлением, а также '''интегралом Бернулли'''. Размерность всех слагаемых единица энергии, приходящейся на единицу объёма жидкости.
+
де ρ [[густина]] рідини; g — [[прискорення вільного падіння]].
  
Это соотношение, выведенное [[Даниил Бернулли|Даниилом Бернулли]] в [[1738 год в науке|1738]] г., было названо в его честь ''уравнением Бернулли''. (Не путать с [[Дифференциальное уравнение Бернулли|дифференциальным уравнением Бернулли]].)
+
В останньому рівнянні всі члени мають розмірність [[тиск]]у, p — [[статичний тиск]]; <math>\frac{\rho v^{2}}{2}</math> — [[динамічний тиск]]; hρg — ваговий тиск.
 +
[[Файл:BernoullisLawDerivationDiagram.png|thumb|400px]]
 +
Якщо такі рівняння записати для двох перерізів течії, то матимемо:
 +
:<math>\frac{v_{1}^{2}}{2}+g h_{1}+\frac{p_{1}}{\rho}=\frac{v_{2}^{2}}{2}+g h_{2}+\frac{p_{2}}{\rho}</math>
  
Для горизонтальной трубы <math>h=0</math> и уравнение Бернулли принимает вид:&nbsp;&nbsp; <math>\tfrac{\rho v^2}{2}+p=\mathrm{const}</math>.
+
Для горизонтальної течії середні члени у лівій і правій частині рівняння скорочуються і воно набуває вигляду:
 +
:<math>\frac{v_{1}^{2}}{2}+\frac{p_{1}}{\rho}=\frac{v_{2}^{2}}{2}+\frac{p_{2}}{\rho}</math>
  
Эта форма уравнения Бернулли может быть получена путём интегрирования [[Уравнение Эйлера|уравнения Эйлера]] для стационарного одномерного потока жидкости, при постоянной плотности <big><math>\rho</math></big>:&nbsp;&nbsp; <math>v\tfrac{dv}{dx}=-\tfrac {1}{\rho}\cdot \tfrac {dp}{dx}</math>.
+
тобто в усталеній горизонтальній течії ідеальної нестисненої рідини в кожному її перерізі сума статичного і динамічного тисків буде сталою. Отже, в тих місцях течії, де швидкість рідини більша (вузькі перерізи), її динамічний тиск збільшується, а статичний зменшується. На цьому явищі заснована дія струминних насосів, ежекторів, витратомірів Вентурі і Піко, [[пульверизатор]]ів.
  
[[Файл:BernoullisLawDerivationDiagram.png |thumb|400px|right]]
+
Рівняння Бернуллі є наслідком [[закон збереження енергії|закону збереження енергії]]. Якщо рідина не ідеальна, то її [[механічна енергія]] розсіюється і тиск вздовж трубопроводу, яким тече така рідина, спадає. Для реальної в'язкої рідини в правій частині рівнянь, слід додати величину втрат тиску '''Δр<sub>вт</sub>''' на гідравлічний опір рухові.
  
Согласно закону Бернулли полное давление в установившемся потоке жидкости остается постоянным вдоль этого потока.
+
Рівняння Бернуллі широко застосовують для розв'язання багатьох гідравлічних задач у нафтогазовій справі.
 
 
'''Полное давление''' состоит из весового <math>(\rho g h)</math>, статического <math>(p)</math> и динамического <math>\left(\tfrac{\rho v^2}{2}\right)</math> давлений.
 
 
 
Из закона Бернулли следует, что при уменьшении сечения потока, из-за возрастания скорости, то есть динамического давления, статическое давление падает. Это является основной причиной [[Эффект Магнуса|эффекта Магнуса]]. Закон Бернулли справедлив и для [[Ламинарное течение|ламинарных]] потоков газа. Явление понижения давления при увеличении скорости потока лежит в основе работы различного рода [[расходомер]]ов (например [[труба Вентури]]), водо- и пароструйных [[насос]]ов. А последовательное применение закона Бернулли привело к появлению технической гидромеханической дисциплины — [[Гидравлика|гидравлики]].
 
 
 
Закон Бернулли справедлив в чистом виде только для жидкостей, [[вязкость]] которых равна нулю, то есть таких жидкостей, которые не прилипают к поверхности трубы. На самом деле экспериментально установлено, что скорость жидкости на поверхности твердого тела почти всегда в точности равна нулю (кроме случаев отрыва струй при некоторых редких условиях).
 
 
 
== Одно из применений ==
 
Закон Бернулли можно применить к истечению идеальной несжимаемой жидкости через малое отверстие в боковой стенке или дне широкого сосуда.
 
 
 
[[Файл:ЭФФЕКТ_ВЕНТУРИ.GIF|thumb|Закон Бернулли позволяет объяснить эффект Вентури: в узкой части трубы скорость течения жидкости выше, а давление меньше чем на участке трубы большего диаметра, в результате чего наблюдается разница высот столбов жидкости <math>\Delta h</math>; бо́льшая часть этого перепада давлений обусловлена изменением скорости течения жидкости, и может быть вычислена по уравнению Бернулли]]
 
 
 
Согласно закону Бернулли приравняем полные давления на верхней поверхности жидкости и на выходе из отверстия:
 
: <math>\rho g h + p_0 = \frac{\rho v^2}{2} + p_0</math>,
 
где
 
: <math>p_0</math> — [[атмосферное давление]],
 
: <math>h</math> — высота столба жидкости в сосуде,
 
: <math>v</math> — скорость истечения жидкости,
 
: <math>z\, +\, \frac{p}{\rho g}</math> — гидростатический напор (сумма геометрического напора ''z'' и пьезометрической высоты <math> \frac{p}{\rho g}</math>).
 
 
 
Отсюда: <math>v = \sqrt{2gh}</math>. Это — формула [[Торричелли]]. Она показывает, что при истечении идеальной несжимаемой жидкости из отверстия в широком сосуде жидкость приобретает скорость, какую получило бы тело, свободно падающее с высоты <math>h</math>.
 
 
 
Часто уравнение Бернулли записывается в виде:
 
 
 
: <math>Hd\, =\, z\, +\, \frac{p}{\rho g}\, +\, \frac{v^2}{2\,g}=\, \text{const}\,</math>
 
 
 
где
 
: <math>Hd\,</math> — гидродинамический напор,
 
:: <math> \frac{v^2}{2\,g}</math> — скоростной напор.
 
 
 
== Для сжимаемого идеального газа ==
 
 
 
 
 
: <math>\frac {v^2}{2}+ gh+\left(\frac {\gamma}{\gamma-1}\right)\frac {p}{\rho}  = \mathrm{const}</math><ref>Clancy, L.J., ''Aerodynamics'', Section 3.11</ref> (постоянна вдоль линии тока или линии вихря)
 
 
 
где
 
: <math>\gamma = \frac{C_p}{C_V}</math> — [[Показатель адиабаты|Адиабатическая постоянная]] газа
 
: <math>p</math> — [[давление]] газа в точке
 
: <math>\rho</math> — плотность газа в точке
 
: <math>v</math> — скорость течения газа
 
: <math>g</math> — [[ускорение свободного падения]]
 
: <math>h</math> — высота относительно начала координат
 
 
 
При движении в неоднородном поле <math>gh</math> заменяется на [[потенциал]] гравитационного поля.
 
 
 
== Термодинамика закона Бернулли ==
 
Из [[Статистическая физика|статистической физики]] следует, что на линиях тока при адиабатическом течении остается постоянным следующее соотношение:
 
: <math>  \frac{v^2}{2} + w + \varphi = \mathrm{const} </math>
 
где <math> w </math> — [[энтальпия]] единицы массы, <math> \varphi</math> — потенциал силы.
 
{{Hider|
 
  title = Вывод закона Бернулли из уравнения Эйлера и термодинамических соотношений |
 
  hidden =1 |
 
  content =
 
1. Запишем [[Уравнение Эйлера]]:
 
: <math> \rho \frac{\partial \vec v}{\partial t} + \rho (\vec v, \nabla) \vec v = - \nabla p - \rho \nabla \varphi </math>
 
:: <math> \varphi </math> — потенциал. Для силы тяжести <math> \varphi = gz </math>
 
2. Запишем выражение для [[Энтальпия|энтальпии]] и предположим, что [[энтропия]] системы постоянна (или, можно сказать, что [[Адиабатический процесс|течение адиабатично]]):
 
: <math> dW = V dP + T dS</math>
 
Пусть <math> S=const</math> и <math> w </math> — энтальпия единицы массы, тогда:
 
: <math> dw = \frac{dp}{\rho}</math>
 
или
 
: <math> \nabla w = \frac{\nabla p}{\rho}</math>
 
3. Воспользуемся следующими соотношениями из [[Векторная алгебра|векторной алгебры]]:
 
: <math> \frac 12 \nabla v^2 = (\vec v, \nabla) \vec v + \vec v \times \operatorname{rot}\vec v </math>
 
: <math> \vec l \cdot \nabla = \frac{\partial}{\partial l}</math> — проекция градиента на некоторое направление равно производной по этому направлению.
 
4. Уравнение Эйлера с использованием соотношений выведенных выше:
 
: <math> \rho \frac{\partial \vec v}{\partial t} + \rho \left[ \frac 12 \nabla v^2 - \vec v \times \operatorname{rot}\vec v  \right] = - \rho \nabla (\varphi + w) </math>
 
Спроецируем это уравнение на единичный вектор касательный к [[Линия тока|линии тока]], учитывая следующее:
 
:: <math> \frac{\partial \vec v}{\partial t} = 0 </math> — условие стационарности
 
:: <math> (\vec l , \vec v \times \operatorname{rot}\vec v ) = 0 </math> — так как <math> \vec l ||\vec v </math>
 
Получаем:
 
: <math> \frac{\partial}{\partial l} \left( \frac{v^2}{2} + w + \varphi \right) = 0 </math>
 
То есть на линиях тока в стационарной адиабатической жидкости выполняется следующее соотношение:
 
: <math>  \frac{v^2}{2} + w + \varphi = \operatorname{const} </math>
 
|
 
  title-style = color: black;  font-weight: bold; text-align: left;|
 
  content-style = color: black;  text-align: left; |
 
}}
 
 
 
== Практические следствия ==
 
* закон Бернулли объясняет эффект притяжения между телами, находящимися на границе потока движущейся жидкости (газа). Иногда это притяжение может создавать угрозу безопасности. Например, при движении  [[Электропоезд «Сапсан»|скоростного поезда «Сапсан»]] (скорость движения более 200 км/час) для людей на платформах возникает опасность сброса под поезд<ref>[http://www.bbc.co.uk/russian/russia/2010/03/100326_sapsan_stones.shtml Би-Би-Си: «Камни для „Сапсана“, или „месть бедных“»]</ref>. Аналогично «затягивающая сила» возникает при движении судов параллельным курсом: например, подобные инциденты происходили с лайнером «[[Олимпик (лайнер)#Вторая неудача — инцидент с крейсером «Хоук»|Олимпик]]».
 
 
 
== Приложение ==
 
{{Hider|
 
  title = Вывод уравнения Бернулли  |
 
  hidden =1 |
 
  content =
 
: Энергия маленького элемента жидкости: <math>E=\frac{mv^2}2+U</math> (U - потенциальная энергия)
 
: Слева на большой объем жидкости между двумя поверхностями действует сила <math>p_1\cdot S_1</math>, а справа - <math>-p_2\cdot S_2</math> (минус, потому что влево).
 
: Итак, этот объем жидкости сдвинулся (за время <math>dt</math>). Пусть его левая граница сдвинулась на <math>dl_1</math>, а правая - на <math>dl_2</math>.
 
: Пишем условие несжимаемости: <math>S_1\cdot dl_1=V_1=V_2=S_2\cdot dl_2</math>. Объёмы, как видно, бесконечно малые, дифференциальные. Их самих можно рассматривать как дифференциалы объёма всего большого элемента.
 
: Далее. Сначала наш большой элемент состоял из левого голубого элемента и средней синей части. Теперь он состоит из средней синей части и правого голубого элемента. При этом все его молекулы сдвинулись, но так как течение стационарное, то в каждой точке со временем энергия не меняется. Поэтому энергия средней синей части не поменялась. Поэтому работа сил (ну, или за бесконечно малое время не сама работа, а её дифференциал) равна изменению энергии, равному, в свою очередь, энергии правого голубого элементика (который добавился) минус энергия левого голубого элементика (который, наоборот, ушёл, влился в средний синий). <math>p_1\cdot S_1\cdot dl_1 - p_2\cdot S_2\cdot dl_2 = dA = E_2-E_1 = \frac{m_2\cdot v_2^2}2+U_2-\frac{m_1\cdot v_1^2}2-U_1 = \frac{\rho V_2v_2^2}2+U_2-\frac{\rho V_1v_1^2}2-U_1</math>.
 
: Теперь вспоминаем формулу несжимаемости и сокращаем на объём. <math>p_1-p_2 = \frac{\rho v_2^2}2-\frac{\rho v_1^2}2+{U_2\over V_2}-{U_1\over V_1}</math>.
 
: Сгруппируя слагаемые, получаем формулу Бернулли: <math>p_1+{U_1\over V_1}+\frac{\rho v_1^2}2 = p_2+{U_2\over V_2}+\frac{\rho v_2^2}2</math>, или просто <math>p+\frac UV+\frac{\rho v^2}2=const</math>, или, подставив потенциальную энергию, <math>p+\rho gh+\frac{\rho v^2}2=const</math>.
 
|
 
  title-style = color: black;  font-weight: bold; text-align: left;|
 
  content-style = color: black;  text-align: left; |
 
}}
 
 
 
 
 
 
 
== Литература ==
 
* {{Книга:Ландау Л.Д., Лифшиц Е.М.: Гидродинамика|2003}}
 
 
 
 
 
 
 
 
 
== Література ==
 
 
 
''Милн-Томсон Л. М.'' «Теоретическая гидродинамика». пер. з англ., М., 1964
 
 
 
[[Категорія:гідродинаміка]]
 

Версія за 21:46, 10 квітня 2011

Рівня́ння Берну́ллі (Шаблон:Lang-ru; Шаблон:Lang-en; Шаблон:Lang-de) — рівняння гідроаеромеханіки, яке визначає зв'язок між швидкістю v рідини, тиском p в ній та висотою h частинок над площиною відліку. Шаблон:Приєднати Встановив його у 1738 р. Д. Бернуллі.

Для ламінарної течії ідеальної (нестисненої) рідини рівняння Бернуллі має вигляд:

[math]h+\frac{v^{2}}{2g}+\frac{p}{\rho g}=\text{const}[/math]

або

[math]h\rho g+p+\frac{\rho v^{2}}{2}=\text{const}[/math],

де ρ — густина рідини; g — прискорення вільного падіння.

В останньому рівнянні всі члени мають розмірність тиску, p — статичний тиск; [math]\frac{\rho v^{2}}{2}[/math]динамічний тиск; hρg — ваговий тиск.

BernoullisLawDerivationDiagram.png

Якщо такі рівняння записати для двох перерізів течії, то матимемо:

[math]\frac{v_{1}^{2}}{2}+g h_{1}+\frac{p_{1}}{\rho}=\frac{v_{2}^{2}}{2}+g h_{2}+\frac{p_{2}}{\rho}[/math]

Для горизонтальної течії середні члени у лівій і правій частині рівняння скорочуються і воно набуває вигляду:

[math]\frac{v_{1}^{2}}{2}+\frac{p_{1}}{\rho}=\frac{v_{2}^{2}}{2}+\frac{p_{2}}{\rho}[/math]

тобто в усталеній горизонтальній течії ідеальної нестисненої рідини в кожному її перерізі сума статичного і динамічного тисків буде сталою. Отже, в тих місцях течії, де швидкість рідини більша (вузькі перерізи), її динамічний тиск збільшується, а статичний зменшується. На цьому явищі заснована дія струминних насосів, ежекторів, витратомірів Вентурі і Піко, пульверизаторів.

Рівняння Бернуллі є наслідком закону збереження енергії. Якщо рідина не ідеальна, то її механічна енергія розсіюється і тиск вздовж трубопроводу, яким тече така рідина, спадає. Для реальної в'язкої рідини в правій частині рівнянь, слід додати величину втрат тиску Δрвт на гідравлічний опір рухові.

Рівняння Бернуллі широко застосовують для розв'язання багатьох гідравлічних задач у нафтогазовій справі.