Фундаментальні принципи керування

Принципи управління ставляться до числа найважливіших категорій управління. Під ними розуміють основні фундаментальні ідеї, уявлення про управлінської діяльності, що випливають безпосередньо із законів і закономірностей управління.

Характеристика принципів управління з точки зору аналітичного менеджменту та соціально-економічної теорії керування

Принципи управління на рівні соціально-економічної системи відображають об'єктивну реальність, яка існує поза і незалежно від свідомості людини, інакше кажучи, ці принципи об'єктивні. Разом з тим, кожен з принципів - це ідея, тобто суб'єктивна конструкція, суб'єктивне побудова, яка в думках робить кожен керівник на рівні його знань загальної та професійної культури. Так як принципи належать суб'єкту, то вони мають суб'єктивний характер. Чим більше формулювання принципу у свідомості людини наближається до закону, тим точніше знання, тим ефективніше діяльність керівника у сфері управління.

У літературі немає єдиного підходу до класифікації принципів управління, немає єдності думок з приводу змісту основних принципів управління. Деякі з проголошених принципів, по суті, є правилами поведінки керівників або органів управління, деякі випливають з основних принципів, тобто є похідними. Принципи управління вельми різноманітні. Класифікація принципів повинна ґрунтуватися на відображенні кожним з виділених принципів різних сторін відносин управління. Принципи повинні відповідати як частковим, так і спільної мети підвищення ефективності виробництва, соціально-економічного розвитку. Принципи управління служать не тільки побудови умоглядних схем. Вони досить жорстко визначають характер зв'язків в системі, структуру органів управління, прийняття і реалізацію управлінських рішень. До числа основних принципів управління можуть бути віднесені:

1) науковість;

2) системність і комплексність;

3) єдиноначальність і колегіальність;

4) демократичний централізм;

5) поєднання галузевого та територіального підходу в управлінні.

Принцип науковості

Цей принцип вимагає побудови системи управління та її діяльності на строго наукових підставах. Як всякий принцип, що зображає розвиток, він повинен володіти внутрішньою суперечливістю, оскільки Внутрішня суперечливість утворює внутрішню логіку, створює внутрішній імпульс розвитку. Одне з протиріч принципу науковості - співставлення теорії і практики. Воно вимагає використання агресивних наукових ідей (підсумків наукового пізнання - від явища до сутності, від сутності першого роду, - менш глибокої, до сутності другого роду, більш глибокою, і т.д., нескінченно). Однак необхідність організації процесу управління в конкретних умовах, для вирішення конкретних завдань вимагає обмеження в часі процесу пізнання. Це протиріччя вирішується шляхом активного дослідження наукових проблем управління багатоцільовими, комплексними колективами, максимального використання засобів обчислювальної техніки. Інше важливе протиріччя принципу науковості-єдність і протиріччя об'єктивного і суб'єктивного.Це протиріччя має універсальний характер і відноситься також до всіх інших принципів управління. об'єктивне в принципі науковості випливає з об'єктивної природи законів управління, на яких базуються принципи управління. Суб'єктивне у реалізації принципів управління неминуче, оскільки принципи управління реалізуються тільки через свідомість, волю і устремління людини.

Таким чином, реалізований принцип неминуче суб'єктивований. Відхилення процесу пізнання від об'єктивної логіки (суб'єктивізм) виникає і виявляється в тим більшою мірою, чим більше свідомість керівників відходить від об'єктивної логіки розвитку природи, суспільства і мислення. Чим вище рівень загальної культури і професіоналізму керівника, тим менше можливостей прояви суб'єктивізму. Необхідність дотримання принципу науковості в управлінні вимагає залучення всього спектру сучасних знань, їх ретельного синтезу, і перш за все, комплексу наук про людину. При цьому необхідно застосовувати і передові методи системного аналізу в галузі економічних наук, філософії, психології, етики, естетики, технічних і технологічних наук екології і в інших областях.

Принцип системності та комплексності

Цей принцип вимагає одночасно і комплексного, та системного підходів до управління. Системність означає необхідність використання елементів теорії великих систем, системного аналізу в кожному управлінському рішенні. Перш за все, необхідна комплексність в управлінні означає необхідність всебічного охоплення всієї керованої системи, обліку всіх сторін, усіх напрямків, всіх властивостей. Наприклад це може бути облік всіх особливостей структури керованого колективу: вікових, етнічних, конфесійних, професійних, загальнокультурних і т.д.

Таким чином, системність означає спроби структурувати проблеми і рішення по вертикалі, комплексність - розгорнути їх по горизонталі. Поетом системність більше тяжіє до вертикальних, субординаційних зв'язків, а комплексність - до горизонтальних, координаційним зв'язкам. Здібності керівників при цьому можуть істотно відрізнятися, оскільки при цьому пред'являються дещо різні вимоги до складу мислення, його аналітико-синтетичним функцій.

Принцип єдинобазовості в управлінні та колегіальності у виробленні рішень

Будь-яке прийняте рішення має розроблятися колегіально (або колективно). Це означає всебічність (комплексність) його розробки, облік думок багатьох фахівців з різних питань. Прийняте колегіально (колективно) рішення проводиться в життя під персональну відповідальність керівника фірми (ради директорів, акціонерів і т.д.). Для кожної посадової особи встановлюється точна відповідальність за виконання певних і точно окреслених робіт. Так, у фірмі віце-президенти з науки, виробництва, маркетингу та інших напрямках несуть повну відповідальність за відповідний сектор діяльності фірми. Проблема полягає в тому, що перед будь-якою фірмою можуть виникати якісно нові завдання, вирішення яких не передбачено регламентацією. У цьому випадку не тільки керівник повинен визначити, кому може бути адресовано рішення тих чи інших завдань і виконання тих чи інших робіт, але й підлеглі проявити розумну ініціативу.

Принцип демократичного централізму

Цей принцип є одним з найважливіших і означає необхідність розумного, раціонального поєднання централізованого та децентралізованого почав в управлінні. На рівні держави це співвідношення між центром і регіонами, на рівні підприємства - співвідношення прав і відповідальності між керівником і колективом.

Суперечливість принципу демократичного централізму слід розглядати як існування, розвиток, взаємопоєднання полярних протилежностей демократії та централізму. При недостатньо сприятливих соціально-економічних умовах і жорсткості управління переважаючи централізм. Він необхідний в надзвичайних умовах (ведення військових дій, економічна чи політична криза, етнічна напруженість, порушення норм моралі та етики керівниками держави). Демократизм в управлінні тим вище, чим вище рівень кваліфікації працівників, ніж більш творчо є зміст праці, чим більш стабільним і еволюційним є розвиток суспільства. Найбільш переважним в управлінні соціально-економічною системою є рівновага між централізмом і демократією. Проте на практиці часто одне переважає над іншим. На рівні окремих господарських суб'єктів - підприємств, банків, бірж принцип демократичного централізму визначає не тільки ступінь самостійності відділень, філій, дочірніх підприємств, але і ступінь їхньої відповідальності за їх дії. Далі, принцип демократичного централізму визначає ступінь самостійності та відповідальності кожного посадовця перед його керівником. Таким чином, принцип демократичного централізму по вертикалі пронизує всі владні структури управління.

Принцип єдності галузевого та територіального управління

Розвиток суспільства тісно пов'язане з прогресом галузевого та територіального управління. Галузеве управління характеризує необхідність поглиблення спеціалізацій, підвищення концентрації виробництва. Територіальне ж управління виходить з інших цільових установок. Проблеми найбільш раціонального розміщення та розвитку продуктивних сил вимагають урахування вимог екології, ефективності використання робочої сили зайнятості населення, розвитку соціально-побутової інфраструктури, відповідності характеру виробництва особливостей етнічних груп, задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства. А це все - регіональні проблеми. Будь-який підприємець повинен зробити для себе відповідні висновки, що випливають з дії принципу єдності галузевого та територіального управління. Інтереси фірми, яку він представляє, повинні бути тісно пов'язані з інтересами місцевої влади мешканців регіону, де він збирається виявляти свою ділову активність - будувати філія підприємства, складувати і реалізовувати продукцію і т.д. Місцева влада і населення повинні бути його активними сонники, знаючи , які вигоди для регіону підуть активної діяльності тих чи інших фірм.

Принципи автоматичного керування. Комбіновані системи автоматичного керування

Головними принципами автоматичного керування є принцип керування за збуренням (Понселе-Чиколєва) і принцип керування за відхиленням (Ползунова-Уатта).

Принцип керування за збуренням (компенсаційний)

Рис.1 Розімкнута (відносно вихідної величини об'єкта) схема керування

Принцип було запропоновано французом Ж.Понселе і вперше широко використано в регуляторах дугових ламп освітлення російським електротехніком В.М. Чиколєвим у другій половині ХІХ ст. Суть принципу керування за збуренням полягає в тому, що залежно від зміни збурення f(t), контрольованого вимірювальним елементом ВЕ, на вхід об'єкта О надходить величина [math]\mathit{x}_{vx} \[/math], яка має діяти на об'єкт так, аби зумовити зміну режиму роботи, що компенсує дію збурення відносно вихідної (регульованої) величини об'єкта.

Особливістю принципу керування за збуренням є використання розімкнутих (відносно вихідної величини об'єкта) схем керування (Рис.1). У цих схемах немає автоматичного контролю вихідної величини об'єкта [math]\mathit{x}_{vux} \[/math] команда керування формується лише залежно від зміни збурення.

Перевагами керування за збуренням є відносна простота та надійність САК за наявності одного (головного) збурення, якщо іншими збуреннями можна знехтувати.

До недоліків цього принципу слід віднести труднощі контролю збурень у деяких технологічних об'єктах і дещо меншу точність. ці недоліки особливо помітні, коли на об'єкт діє кілька рівноцінних збурень, врахування яких потребує підвищення складності та зменшення надійності САК, а нехтування ними різко знижує точність системи.

Принцип керування за відхиленням

Принцип керування за відхиленням (дійсного значення вихідної величини об'єкта від його заданого значення) було запропоновано І.І.Ползуновим і вперше реалізовано в 1765р. в його паровій машині сталого рівня води в котлі. в 1784р. англієць Дж. Уатт вперше використав для стабілізації швидкості обертання парової машини відцентровий регулятор, який також діяв на принципі керування за відхиленням.

Для реалізації принципу керування за відхиленням САК має бути замкнутою. Основною особливістю і перевагою цього принципу є те, що САК реагує на відхилення дійсного значення регульованої величини від заданого незалежно від причин, які зумовили це відхилення. Отже, САК, побудована на даному принципі, враховує кінцевий результат усіх причин появи відхилення і тому може мати вищу точність керування.

САК, побудовані на принципі керування за відхиленням, мають складніші методи розрахунку, дослідження та настроювання. В цілому, цей принцип керування використовується при потребі дістати високу точність як в статичних, так і динамічних режимах.

Рис.2 Система з комбінованим принципом керування

Комбінований принцип керування

На практиці широко використовуються системи з комбінованим принципом керування. Принципову схему комбінованої САК показано на рис.2. Вона має два канали керування. Один діє за принципом керування по збуренню (ВЕ2 - КЕ - Вик Е - О) і має розімкнутий контур, а інший - за принципом керування за відхиленням вихідної величини [math]\mathit{x}_{vux} \[/math] від заданого значення g(t) і має замкнутий контур (ВЕ1 - ВП - КЕ - Вик Е - О).

Основною перевагою комбінованого керування є можливість дістати високу точність при кращих динамічних характеристиках, аніж у відповідній САК, побудованій за принципом керування за відхиленням.

Література

• Теорія автоматичного керування /М.Г.Попович, О.В.Ковальчук — К:Либідь, 2007- 724 с.
• Основы теории и элементы систем автоматического регулирования. Учебное пособие для вузов./ Солодовников В.В., Плотников В.Н., Яковлев А.В. — 2-е изд., перераб. – М.: Машиностроение, 1985. – 536 с.
• Автоматика і автоматизація технологічних процесів. / Головко Д.Б.,Рего К.Г., Скрипник Ю.О.— К.: Либідь, 1997,-232 с.

Посилання

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%BA%D0%B5%D1%80%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BA%D0%B5%D1%80%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BA%D0%B5%D1%80%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F